Ваше враження оманливе,
Мов я пишу прозу рядочками.
Це справжній верлібр,
Вишукано написаний,
Так, що слина ваша піде кумочками
Від емоцій.
Розумієте,
У когось душа плаче,
У когось душа блює.
Моя ж зовсім інакша
Бо вона в мене просто живе.
Отак і повинні сприймати всю творчість, а не порпатися, так би мовити, в нижній білизні – техніці вірша. То не головне. Яка різниця як оформитися? Особливо, коли немає кому читати. Ви знаєте звідкіля у невідомих авторів беруться зіркові амбіції? А у літературних критиків синці під очима та страшні головні болі? Це є наслідком одне одного. Добре заліпив(бажано валютою) і зірочка готова. Принаймні, для тих, хто читає рецензії замість творів. Бо і так ясно, всіх не перечитати… Але хочеться прийти в культурне товариство і за чаркою розвести полеміку насичену словами «семантика», «романтика», «декаданс», «експресіонізм», «просвітництво»… Щоб всі охали і казали, наприклад, «Блін, Вася, какой ти умний».
Ось, японським віршем, який вийшов з мене, звільнивши думки на деякий час.
Я поет
Фарба матеріалізує слова
Хоку готове
Я б давно поставив на конвеєр таке мистецтво, щоб і Басьо за вічність не догнав, але боюсь запідозрять неладне. Люди люблять споглядати муки письменника, або просто цицьки, якщо це письменниця. Яка різниця чим наповнювати книжку, коли на обкладинці так гарно видні всі фігурні вигини авторки?
Квітів цвіт,
давно обрид
Хочеться сексу
в
ПОЕЗІЇ.
Не втямили? Увага, приготуйте свої хвостики, шановне панство, бо зараз вони задубнуть…
Мої вмілі пальці ляскали соски.
Ооо так. Я зняв штани
І вона зняла штани. ммм
… і він зняв штани.
Шкода, що я їх зняв по ту сторону екрану…
А він… ні
А режисер Пес, Да
Відверто? Поки ви зайняті, я продовжу мочити(ся) рими(ами).
Жити, все-таки, класно
Якщо кінчати вчасно…
(Не сподобалось? Це переживання автора, які розуміють не всі! Геть, нечуйні дикоОБРАЗИ)
До речі, класики
були Голубими
чи Алкоголіками
чи Наркоманами
чи Збоченцями.
Я ще не класик, але відчуваю вільну думку свою…
Ще про особисте:
Мій ніж вирізає на тілі «люблю»
А ти, суко, фарбуєш губи.
Хахоль новий. Давай, ну-ну
Сьогодні покажеш малі губи!
(А те, що тут рими «губи-губи» -
Бо то ж від душі
В ній нічого не минається.
І як лягають слова
Так і вмирають звуками поезії).
Примітка редакції. Редакція (себто здоровий глузд) не завжди/майже ніколи не поділяє думки, викладені в творах автора (себто оцього, що бацає по клавішам і грубить редакції)
