Коли один з останніх днів, які назвати
не можна іншим словом, крім “нудота”,
коли огидно навіть з ліжка встати,
щоб влити краплю до сухого рота,
коли твої слова й твої візити
сприймаються, як дикі реквізити
якоїсь моноп’єси для безумця, –
я знову бачу в небі однодумця,
який мовчить, якому лінь сказати
комусь про себе, і його нудьга,
як черв, повільно точить сиві грати,
і з них додолу сиплеться труха.
