Там, в тому Львові,
заблукати б іще раз
в тунелистих провулках,
пірнути б у браму,
де цвілі стіни
й всесвіт подвір´їв
ще дихають затишком;
де з кожним кроком
рипають сходи,
дерев´яні, підгнилі,
а на балконах,
мов час маскараду:
строкатістю прапорів,
яскравіє на дротах
випране шмаття.
Там, в тому домі
повно сміху і лайок,
на підвіконнях
ліниво на сонці
вигріваються-ніжаться
пухнастенькі соні.
Там у квартирах,
коли під стіною
по розгойданих коліях
проповзає, мов гусінь,
старезний трамвай,
гойдаються люстри,
у креденсі дзенькає
порцеляна й кришталь...
Там очі-вікна
пильно вдивляються
у щойно прибулих
й цьотки Зося і Броня
філософськи зітхають:
"Що не кажи,
а таке вже життя..."
Там зАвжди в неділю
з костела навпроти
прилітають уранці
відголосками дзвони,
а після обіду,
чи як вийде - увечері
злітаються зграями
сизими голуби.
І якось так тихо,
спокійно-сумирно
осідає в душі
лише вуркотіння,
шурхіт крил
і лускіт насіння,
а серед тиші
клубочуться з плІток
легенди й казки...
