Я знов літаю, наче маю крила...
І то не жаль, що холод і зима!
Сніги страшні кохання розтопило,
Що вранці мені ратом подзвонило,
Й сказало, що сьогодні справ нема,
Й воно до мене прИйде зовсім скоро...
Ось я уже налила нам вина,
Воно подзвонить в двері.
Наче громом
Мене ударить. ПІду відчинЮ,
Дивитимусь (не знаю, що казати..)
Воно, неначе марево, до хати
ЗайдЕ. А я, як вкопана стою
Й не знаю, куди очі заховати...
Покладе мені руку на щоку,
І непритомністю ураз мене умиє...
Я візьму склянку пИтого вина-
Його присутність в ньому ще тепліє..
ПідІйде він, плече моє накриє
Як божество, хоч тінь його земна.
Веселими печалями залиє,
Із кришталЮ горіхових очей...
СтиснЕ мене у вихорі ночей...
Торкнусь до нього...від усіх зачИню...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design