Не торкаючись трав,
. без слідів від копит в порохняві доріг,
уникаючи поглядів вікнами розокулярених міст,
у сідлі він летить ,
. і ніколи йому не завершити біг ,
поки знов на шляху
. не постане з віків той обпалений ліс.
Стрічний вітер вплітає сваволю вуздечки
. у гриву коня,
дно зіниць - зцементований відчаєм
. попіл зотлілих надій.
Що шукає у світі живих,
. чи намарно когось доганя
блудний син,
. нерозкаяний Богом,
. непрощений батьком, Андрій.
У загублену шаблю сосновим корінням
. вплітається час ,
тисне в плечі , як плата за зраду ,
чужинський жупан,
та удень і вночі знову кличе ,
. зове блідочоле дівча
за собою у ніч ,
. у солодкий , знеможенохтивий туман .
Кволі руки її розірвали братерства
. сталевий ланцюг,
вірність серця зіткнулась
. із лезом обов"язку - антитіла !
Порятунок від батька -
. сльозами відточена крапля свинцю
на свитині козацькій
. розлитим червоним вином розцвіла.
Ця краплина упала на терези,
. названі "пекло і рай ",
лиш здригнулись вони ,
. а Суддя зрівноважив і гріх і добро -
злочин зради і вірність коханню -
. нарівно закінчилась гра .
Присуд - вічно летіти
. між брудом землі й чистотою зірок .
На зчорнілих , беззвучних устах
. вічно нести полячки ім"я ,
лоскотати невидимим шовком
. волосся чекання долонь .
Але знову вітри незборимо
. вертають " на круги своя " -
Дубно . Ніч . В котрий раз
. кожен грає призначену автором роль.
Незбагненно - чи ніч . наче очі ,
чи очі , як стомлена ніч .
переплетення слів з невгамовністю губ -
. епілог в небутті,
голубі переливи прозорості душ ,
. що прийшли з потойбіч ,
невагомість туману з ознаками
. пристрастю сплетених тіл .
Буде ранок. Обвуглений ліс
. і Тарас - чи людина , чи тінь ...
Краплі батькових сліз
. на долоні застигнуть блискучим свинцем .
Недолюблених душ ,
. недомучених мук ,
. недожитих життів
на останнім листку
. всемогутнє перо замикає кільце...
...А Петро угорі заховає ключі і відверне лице ,
перевернеться автор . пізнавши себе на границі світів.
