Подовгу задивляєшся у свічада плес,
ніби все розгадуєш таїну Лох-Нес...
Не покажуся. Зачаюсь, чекатиму...
Ворухнеться ледь гладінь -
із-під темряви глибин
стежать очі пильно:
силует розпливчастий -
на поверхні твоя тінь.
Причаюсь, чекатиму -
все ж як боязко спіткатися
з поглядом жінки-амфібії,
де в зіницях зачаїлася
мудра й ласкава рептилія...
І тоді,
коли зникне твій страх,
я раптом вирину...
Відчую,
який мають смак
твої губи -
(адже рептилії
люблять
м´якіть нектарно-кавунну).
І коли
розігрієш-розбурхаєш
цю холодну,
сповільнену кров
і тіла могО
шерехатість
скропиш-намажеш
оливою -
лиш тоді
я відчую,
як прозора луска
обернеться пір´їнами...
