Коли б я іще зрозуміла, коли не нині?
Коли би, як не сьогодні?
Минаю шляхи Господні,
Шляхи широкі аж сині,
Шляхи голодні,
І голод їх рівний безодні
Приреченості на спині.
Я порох і глина, що вперто ступає по глині,
І врешті забувши закляті закони природні,
Так вперто людиною хочеться бути людині.
Ми ніби не винні у тому, що бути повинні.
Дороги не згодні -
Ми винні у тому, що ми одинокі і жодні,
І кожній хвилині
Ми винні у тому, що плинні.
І дві застороги:
Це нас обирають дороги
На вічні свої етюди.
І нам випивають ноги,
І нас забувають еклоги,
А з ними – люди.
А ми – подорожні на вічній життєвій картині.
І все проминає, і ми проминаємо нині.
