І дні, і ночі стали, мов намисто,
Нанизую його на пальці рук,
Ти знов прийшов...
Скажи,чи може це навмисно?
Мовчить кімната - тільки серця стук.
Як вервечка оте намисто,
Кручу на пальцях аж до ран,
Я вже не вмію спати - звісно,
Мій спокій десь далеко там...
Там, де печалі ллються чорні ріки,
Де чорне пекло й виходу нема.
Скажи, мій любий, чом до тебе звикла,
Скажи, я ж збожеволію сама.
І це намисто, як святу тривогу,
Я серед ночі, як Пандора стережу,
Обвила пальці, закриваю очі,
Я пам'ять так про тебе бережу.
І дні, і ночі, сумерки й світанки,
Обіди і вечері, радості й жалі,
Де б ти не був, кому б не дарував всі ранки,
Хай тобі сниться те намисто на мені.
