Торкнися обличчям вітру зірок,
як планетоходу обірветься трак
і серце відчує пульсації брак
у тілі, що згадує свій перший крок.
Біля пагорбу крок, де дзюркоче струмок,
де з-під ніг до хмарок розбігається мак
і де зоряний вітер медвяний на смак –
не такий, як тутешнього неба димок.
Прогоріло воно, почорніло й відтак
впало з тобою на синій пісок
горілиць, як і має справжній козак,
все прострілене дюзами до думок...
Вітер зоряний світ продува до кісток
і міцнішає з небом світла зв‘язок.
