цей безкордонний став
риба його води то біла як день то чорна як ніч
він схожий на озеро Чад
він схожий на рот Майлза Девіса
він хапає гнилими зубами
зграї горобців і ворон з неба
розпашілі коні жадібно дудлять воду
величезними ковтками втягуючи
розчинене в ній життя ставкової дрібноти
риба його води
виписує по дні
євангеліє арабською в’яззю
обсмоктує черв’яків на сталевих гачках
і хитро
не моргаючи
розглядає рибалок
їх пропиті обвітрені обличча
і цупкі куртки з багатьма кишенями
їй не потрiбно шляху
вона подібна на птахів
у чотиривимірному своєму русі
надвечірні хмари розтирають пастель
по тремтливій його поверхні
щомиті темніючи
став невловимо пульсує
риба його води облизує душі втоплених кошенят
що вдячно нявчать і граються її яскравими плавцями
рибалки поступово напиваються
втягуючи
позаставкову смерть
їх неодмінно нудить
і вони розтягують аморфне блювотиння
між своїми і ставковими гнилими зубами
.2.. Припольова Посадка
останнє на сьогодні сонце
доторкує золото лускатих сосен
припольової посадки
мурашині леви зариваються в пісок між їх корінням
сонце проростає в їх колючих головах
пщениця приречено достигає
пшениця встигає вдовільнити голод
і рудої полівки
і сірої миші хатньої
що невідомо як опинилася в цьому царстві
і великих хом’яків
і дрбіних землерийок
дівчинка відриває від землі
сині зорі волошок
і двоколірні зорі ромашок
дівчинка сплете з них вінки кумедним комбайнерам
що п’ють на разі тримане в криниці молоко з глеків
і воно втікає додолу
їх запиленими футболками
припольова посадка врізається в це півметрове розмаїття
кіннотою дерев
піхотою кущів
в її трюми перебігають
сполохані червоними механічними велетами
теплі гризуни
злизуючи дорогою пролите комбайнерами молоко
злизуючи останню на сьогодні кров
зі скалічених ними пальців
що їх уже перев’язує дівчинка
блакитними шматками
відірваними від платтячка
вони врешті втікають армією перебіжчиків
в лабіринти відмерлої глиці
вони врешті вітають писком
посмутнілих мурашиних левів
3... == Зима
поступово зима повертається
зв’язуючи в цілісність сільський часопростір
кладе важезну прозору долоню на тутешні ландшафти
зачинена по хлівах домашня птиця
марудиться уві сні
щасливо втрачає пір’я на звичну підлогу
в щезаючій напівтемряві
що безперервно міниться від форм негативів перистих хмар
до нафтової сконцентрованості
домашня птиця розчиняє уві сні гострі кістяні дзьоби
нанизуючи на них зимові дні і ночі
особливий зимовий запах вметеного снігом у хлів повітря
з домішками інших – відірваних по світах шматочків кори
вільхових шишок
іржавих гвіздків найменших розмірів
підснігової землі
і менш помітних
зальоденілі верби жалібно дзвенять
це неповторний час – і тиша мляво співає щось надприродно щире
і комини чавунні радісно димлять
пускаючи на білу з снігу волю темний дим
зима – ця крихка метушка карусель
ця єдина забава і зваба для по-різному бідних
дерев’яні санчата з гнутими доверху і назад носами
червоні льодяники в змерзлих дитячих руцях
зальоденілі верби комини чавунні домашня птиця з гострими дзьобами
поступово вона повертається
.4.. Безкрай Колись Колгоспних Садів
я вибираю на око
щонайкисліші яблука
шукаючи між ними ненароджених дітей
всього живого
переді мною безкрай колись колгоспних садів
переді мною здичавілі вужі павуки
і жуки-плавунці
в задавнених темних калюжах
переді мною Господь прив’язаний вниз головою до яблуні
спостерігши його
я зариваюсь у вагітну серпневу землю
я боюсь утекти звідси
я боюсь підійти і відв’язати
цей зчорнілий тимчасовий хліб
зволожений церковним вином
годі й казати
що я боюсь жити
я люблю Тебе Господи!
я так люблю Тебе!
в моїх ще часто дитинних думках
Ти ловиш рибу щоб відразу ж її відпустити
Ти створюєш в лісі нові грибниці
Ти гасиш пожежі в найвбогіших кварталах
Мехіко і Бомбею
