Вітром бузок за вікном
Приклониться,
Вдерся неспокій клинком
Безсонниця.
Мучить, терзає мене –
Милується.
Вітер неспокій жене –
Біснується
Хочу заснути. Та де!
Глузується.
Мрія натхненна веде
Римується.
Слухаю тишу нічну –
Заспівує.
Вірш я писати почну
З надією.
Мрія покірно мені
Приклониться.
Створює рими ясні
Безсонниця...
( 16.11.1962р.)
Таємниця
Я сміюся мимоволі,
Утаїть не можу,
Моя радість, мої болі
З смутком пісні схожі.
Чую про любов велику
Шепчуть мені мрії,
Та ховає їх серденько,
Розказать не сміє.
Дуже хоче моє серце
Мати таємницю,
А вона на волю рветься
Із очей іскриться.
Відчай
Дивлюсь в вікно,
Задумане і хмуре.
На нього давить небо.
Немов склепіння гробу
Давлять мури,
Аж чую хруст у ребрах.
Що то за біль терзає
Мої груди ? –
Зметнуть би чорну нуду!
Але... страшне видіння,
Морок всюди ...
О ні! Я жити буду!
... Знов хмари.
Небо в хмарах.
І ворони.
Як гайвороння кряче!
Прокляті.
Але хмари промінь горне.
І – сонце !
Сонце бачу?!
Вогонь чи плом’я – все одно,
Горить собі бревно.
Обпалює тобі чоло,
Де зміїв дум кубло.
Ліниві, розігріті – їх
Десь послано тобі на гріх.
Причинні, боже мій !
Спинись, душе, о, стій!
Не дай ганебно впасти враз,
Ще не прийшов пагубний час.
А змій тих у вогонь
Ти кинь із своїх долонь.
Не варта суті суєта.
Життя – то видумка пуста
Спали свій жаль в огні
І поклонись мені.
Я ангел – хоронитель твій.
Гарячим серцем сум зігрій
І встань, іди, борись!
Подалі від біди.
Якщо стояв над прірвою
І вниз дивився ти,
Зумів, мабуть, безмірно
Спізнати страх святий.
Страх перед згубою
(А ще себе ти не прирік)
А хтось рукою грубою
Наміривсь вкоротити вік...
Який же страх обтяжливий
Скувати може все життя!
Подумай ти розважливо
Тут страх святий, тем забуття.
*****
Дужі, гарні піснетворні
Мріють молоді літа,
Має крила благородні
Навіть сіра бідна суєта.
Де ж береться в вік дозрілий
Пагубна душевна тлінь?
Що на пісню, мрію, вірю
Пада осоружна тінь.
Романтичні дух і гасла
Не пройшли життєвих проб.
Бурні поривання гаснуть
В темних закрутах трущоб.
Книга доль горта сторінки,
Пише нові імена
Там титани і пір'їнки –
Вища воля, неземна.
Прикро падати в зневіру.
Не вкорочуй ти свій хрест,
Не перейдеш через прірву,
Не здолаєш нових верств
ЧЕРВЕНЬ В ЛІСІ
Тиша в лісі – ні шелесть –ш-ш-ш.
В тиші родяться пташата.
І здається, сам воскреснеш:
Ніто сутність розпочата.
А духмяність! Сонцевипар,
Кругом – купол –голова.
Каже черввень: витру, витру
З язика усі слова.
Червень ходить так нечутно ,
Соком наливає плід;
Мерехтіння мутно-мутно
cтелить в травах його слід
Раптом різонуло тишу –
Крик сороки, наче шквал -,
То на стежку люди вийшли ,
Гомоняять, ідуть….обвал
*****
Буревії, буреломи,
Й подарунок тихий бриз.
Як знеможений в утомі,-
Ницьма лязь всім тілом ввниз.
Благодате сонце, суша
Знов поверне силу, міць;
Змиє хвиля біль в минувше,
Змиє відчай, терпку злість.
Благодать прийде основа
Від буремних тяжких пут.
І піднімешся ти знову:
Чвалом, маршем у редут.
********
дочці
Я в ейфоріїї, в смутку мрійнім,
Дощем зливається печаль,
Душа співає у надію –
Лечу в блакитно –синю даль .
Лишила батьківські пороги –
Взяла у спогад рідний дім,
Порив душевний і тривогу;
Та радість мчиться над усім.
А що незвідане покаже ?
А як незмірне перейду ?
Ах, ейфорія радість важить,
І мчиться поїзд в бреду.
