А скільки тієї людини?
Жменька пекучого духу?
Дрібка живого тіла?
Погляд – палючий зір?
А скільки ота людина
Злота-багатства вхопила?
Чи просто – любила квіти
і дихання рідних гір?
***
Десь там Господь Всевишній
змотує у сувої
стежку в квітучих вишнях,
темні провалля болю –
все, що було прожито.
Коротку стрічку життя.
Творити? Ще міг творити…
Знайшов своє небуття.
***
А це місто його душило.
І смоктало життя і сили.
Виїдало угарним духом
світлу пісню гірських вітрів.
Ох, задуха, задуха, задуха!!!
Де ж гуцулка – вогненна й мила?
Де ж ті гори – високі й вільні?
