Кохання сиділо у мене на кухні,
Дивилося в очі мені непорушно.
Мовчало, торкалось, і щось говорило,
Прощалось, бо знов на роботу спішило.
З'явилось. Пропало. І більш не дзвонило.
А я виправдання шукати хотіла.
Не спала. Ридала. Усім посміхалась,
І в свої карання ночами ховалась.
Шукала кохання. Знайшла і не знала,
Що краще б мені тоді ноги відняло
І я б не прийшла добровільно здаватись,
І він би чекання мого не побачив.
Кохання курило. На мене дивилось.
І знов ні про що довго так говорило...
Сміялося...Хтозна, а може із мене?
Кохання брехало, неначе на сцені.
Не знаю тепер, де були мої очі,
І як спокусилася ним тої ночі...
Його цілувала, воно обіцяло,
А потім кохання і зовсім не стало.
