-Здоров. Як ся маєш? І як тебе звати?
Зідзвонимось якось, бувай.
-Коли ти прийдеш?
-А ти будеш чекати?
-А можна обняти?
-Давай...
Ти знаєш, я б слузала вічно твій голос.
-А я би від всіх тебе вкрав...
Ну все, я пішов, бо вже ранок надворі.
Такої, як ти, я не знав.
-Отож, засиділися ми до світання.
-То добре. що ти не втекла!
Між нами щось більше, ніж просто бажання...
То що, я побіг?
Ну, папа'...
-Ало..Як ся маєш? Коли вже побачу?
Я дуже скучаю. Ти як?
-А я за роботою світу не бачу.
І часу немає. Пробач.
-Без тебе не можу.
-Для чого ти дзвониш?
Я зайнятий, я ж вже казав.
-Кохаю без тями.
-Того, що ти хочеш,
Не можу я дати, бо я
вже маю, давно вже, дружину і сина.
Для тебе і місця нема.
-Чому я так сильно страждати повинна?
Мені не завада сім'я!
...Ало...
-Ну, привіт.
-Мені требі зустрітись.
То все тільки правда, ти знай.
-А я так працюю. що можна здуріти.
Не можу!
-Кохаю. Прощай.
