За вирій інверсій в рамі вікна
змагаються свійські
сріблясті шуліки.
Ти в мене єдина,
тобто – одна,
треба б знайти і від цього ліки…
О, колегодруже,
а чи знаєш ти,
що п_и_в_о_з_р_а_н_к_у
це не п_и_в_о_н_а_н_і_ч,
коли достиглі капустосвіти
ятаганом місяця
Господь-керманич
розтинає навпіл і їсть середину,
а я – зачарований!– ковтаю слину.
– Хочеться смачного? – на тобі, сину!
і лишає кусня,
і я від отого, як дурник, пруся!
А зрання
перекреслюю аркуш про-тебе-сну
зліванаправо
віршем.
[Пляшечку пива...– хоча б з одну,
поки не стало гірше].
Тобто:
різниця, дружеколего, в тому,
що журавель-синиця
з пива чіткіше сниться –
й переростає втому.
[Де я? Напевне, вдома].
А
десь би у кралі – миті-коралі,
й ділу вінцем – пиво з гінцем.
Чи:
з кожною хвилиною,
за ковтком-годиною –
диво!
У нірвану лину я,
де стаю людиною
з пивом!
А тут –
рядяться за вікнами
чи до себе звикну я,
зайди!
З цього боку скла
я їм дулю склав –
майте!
Ех!
Отакі-от,
колего-мій-друже, справи:
ніхто ні за ким не тужить,
римується зліва-й-справа,
а в центрі оцього світу,
в словах-небесах – я сам:
таке на сьогодні літо.
Крас-с-с-а!
