Корабель тисовий тесаний,
Вітрила якого пошиті
З клаптиків синіх снів:
Залатані Небом.
Назвав його «Doloroso»,
А мав би писати «Vigilia»
На його боках опуклих
І трохи трамвайних –
Ніби підступні данайці
(Споконвічні жителі міста)
Приблудили на берег спокою
У пошуках мушлі,
Що нагадує глек Діоніса –
Піфос кольору жовтневого Сонця,
В який наливала вино
Сама Афродита-чаклунка.
На фоні пейзажу бусол –
Прилетів, але не впізнав
Місцевість – подумав,
Що то чужина, продана
Богу соломи на тризні метеликів.
А тепер дні заніміли,
А тепер пустка мовчання,
А тепер треба –
Невідомому божеству початку
Всього.
Дерево, яке посадив Кронос
Має зацвісти завтра –
Квітами кольору вохри
В зеніті ворожки весни.
Коли сліпці побачать світанок,
Коли глухі почують жайвора,
Коли вужі навчаться літати,
А чаплі наловлять риби
У ріці Геракліта сумного,
Тінь якого блукає досі
На руїнах Мілету.
