ВпАде ніч з висоти діамантами зір
і над містом розкине шатро.
Вітер відчинить легенько вікно
і навіє пелЮсток з шипшин.
Засинаєш - квітковий цей вир
витанцьовує вальс у світлиці -
утікаєш навшпиньках у спогадів сoн:
там сховалась любов-таємниця,
місячним сяйвом сповита.
Доторки, ніжність і викрик слабкий.
Поцілунки - спалахують губи.
І в зіниці з пітьми - зорепад пелюстків -
ти вмираєш в екстазі вже вдруге.
Жаль, це лиш сон,
це лиш сон, лиш мара -
знемагаєш від болю і втоми.
Pозсипається ніч,
б´ється крильми душа -
з-під пелюсток й тернІ
виповзає змія
багряною цівкою крові...
