Літня спека… оповила гарячим промінням.
В’язке повітря… змушує рухатись у режимі повільно.
Лиш нічна прохолода - є жаданим спасінням.
Відаю їй тепло, підігрітого, до критичної позначки, тіла мого.
Як янгол з небес, торкнувся душі вітерець.
За ним дядько грім, гучною луною, побажав гарних снів,
Розв’язав свій мішок, дістав грозових блискавиць.
Боже! Невже це дощ? Дякую! Ти як завжди нас пожалів.
