В пошуках Самоджерела
У хату в лісі скоро віддалюсь,
залишу гроші, «тачку» і роботу,
усі цивілізації турботи.
І спати у травичку завалюсь.
Там тиша. Лиш зозулине «ку-ку».
До біса усі «бренди» та айфони.
У хащах не потрібні телефони.
Там Емпіреї Вищі на зв’язку.
З трав лісових я питиму чаї.
Забувши весь цей метушливий світ,
Й пришле Агентів Матриця своїх …
І першим, звісно, прийде містер Сміт.
-Як ти посмів? - Спитає грізно він.
-Відкинути всі наші «атрибути»?
Спаплюжив славу матричних «святинь»,
І найсвятішу в світі-ПАФОС ГНУТИЙ!
-Ти тут ніхто, тут хазяйнуєм ми,
Керує нами Батя-Архітектор.
Ми не дамо тобі втекти з «тюрми».
Кажу тобі як матричний інспектор.
І де той Нео, де Морфеус той,
Коли потрібна їхня допомога?
І де той Бетмен, чи Супергерой,
І де той захист хоч якогось «бога»?
Вдягну я ПАФОС ГНУТИЙ на чоло,
Зберу пожитки й повернусь додому,
В собі шукати самоджерело,
а не в кутку глухому лісовому.
Щоб відпустила Матриця « у ліс»,
перерости її спочатку треба.
А до тих пір з життям своїм змирись,
Ти все одно колись дійдеш до Неба.
