-Скажи мені, Білий, мільйонами років
Слідкуєш за людством, даруєш добро,
Вже випили люди із тебе всі соки,
Як тільки їх терпиш, мій янгольський "бро"?
Уява людська нас з тобою створила,
В ілюзіях жити-людський перфоманс,
Вони залюбки віддали свої крила,
Щоб ми в цьому світі тримали Баланс.
А люди-творці вщент залежними стали,
Від "зілля" релігій, грошей, барахла,
На мене вони Негатив переклали,
Тепер я для них-темне втілення Зла.
Я став всього чорного «монополістом».
У злочинах людства лиш я «винуватий».
Не може ніхто зберегти серце чистим.
Та знають всі добре як інших вбивати.
І ти, Білий Ангел, з людьми задовбався,
Від тупості смертних давно посивІв…
Коли йшов на Землю, ти що, сподівався,
Зробити свідомим людський «колектив»?
І скільки не сіяв ти добре, розумне,
Щоб вічне зійшло та плоди народило…
А вийшло погано, а вийшло так сумно…
На люту ненависть все перебродило!
Ну що, ясноокий, і досі ще віриш,
Що люди прозріють та змінять життя?
Із них дві третини-лиш «вироби» з шкіри,
А з того третина-то просто «сміття».
Це стадо баранів, мій янголе, вибач,
Обламані роги у них вже давно.
А здатний піднятись-один на сто тисяч,
І з тих бути вільним усім не дано.
Білий:
Це що за обра́зи? Мій друг нелюдимий,
Чому кепський настрій, такий песимізм?
«Ти сам не суди, та не будеш судимий»,
«Підстав іншу щоку», даруй за трюїзм.
А люди лиш учні в навчальній програмі,
Вони як студенти або школярі.
Хоч іноді-злісні "тваринки" з гріхами,
Вони-Діти Всесвіту, не злидарі.
У кожному з них є і чорне, і біле,
Обидві є статі. Є зло та добро.
У кожному й кожній є слабкість і сила.
Є світла Душа і таємне «нутро».
У кожного Шанс є піднятися в Небо
І вільним у Всесвіт Безмежний піти…
Та більшості шансу такого не треба-
Із Світла та Слова творити світи.
Життя-терези. Від корони до страти.
Поринути в прірву-обмежень нема.
А в Небо крізь Біль дуже важко злітати,
Тяжіння земне не відпустить дарма́…
Пекéльний мій друже, людина сильніша
І Чорних, і Білих, усіх ра́зом взятих…
Бо Ангел-смиренність в любові і тиші.
А демони-здатні лише бунтувати.
Земляни так прагнуть, щоб світ цей змінився,
Покращень бажають усі, як один,
Але з дискомфортом ніхто не змирився.
Вони більше смерті бояться цих змін.
Вмирає надія. Та ще не змертвіла.
Хоч б’ється в людині з добродієм злодій,
Я вірю, на клавішах «чорних» та «білих»
Це людство зіграє найкращу з мелодій.
