Припадає ж снігом дорога
бо ж віхола вкрила сліди...
Не вийдеш у світ за порога,
немає куди вже іти.
Немає куди так поглянуть
у білий і справжній цей світ.
Й надії сліпі тихо вянуть
на старості, прожитих літ.
І білість і сивість просторів... -
так манить і дарить тугу. -
Торкаюсь душевних кордонів
в собі, і, до себе іду...
І кроки тяжкі і стражденні...
а ж поки до себе іти!?
Попереду, зими страшенні
у котрих ще себе знайти... -
