Відчиняю двері в відомість незвіданого;
й шукаю ключі від щастя пізнання і
пробудження...
Бiлий ворон
дивиться очима синіми.
Остання віхола вкрила лікарняний сад
хвижами.
Слід ледь помітний петляє в уяві до
дому ж;
свіжа постіль і тепла зупа, що треба
блукальцю!?
Господиння притискається персами зі
спини...
Пропаду я у пасті оцій попаданцю.
А десь так тріщить багаття в дружній
оселі;
дзвенять кухлі і чути веселі балачки.
Хлопці тягнуть дівок від столу і до
постелі...
Ех, чом я заблукав у цій, не своїй
каруселі-вершатці!?. -
