Щоранкові пропозиції віагри
з поштової скриньки
наштовхують на роздуми
різного ґатунку:
Про перехожих,
котрі лишають
свої погляди
в оперативній пам’яті
на чотири секунди –
аби вистачило,
щоб вже ніколи
не забути.
Одного дня їх кількість
досягне критичної межі –
перевалюватимуться через край черепа,
стобарвною кашею-малашею.
Про інші серйозні очі –
навіть за обідом.
Коли хочеться бути клоуном,
або бити чашки,
щоб прорвати
вакум целофанової мовчанки.
Про те що діти з повітряними зміями,
іноді граються у дорослих,
І дорослі – граються у дорослих.
яких взагалі не існує.
