«Історія – це нічне страхіття,
з якого я силкуюся прокинутись.»
(Джеймс Джойс)
Портрет намальований зорями
Прочанина, що приходить щоночі
На горище, де сплять кажани
До весни – дзьобатої сірої птахи,
І шукає пошерхлі слова
Зітлілої книги старої поезії,
Яку можна лише шепотіти,
Ковтаючи звуки еламські
Засохлих жовтих троянд,
Ніби не темрява гусне як клей,
А лише жебонить лабіринт
Мушлі крученої – голосом моря,
Мушлі важкої блискучої,
Яку привіз капітан кульгавий
З острова, де ніхто не живе
Відколи дме вітер,
Що гойдає пальмову гілку
Пустелі колючих сонетів.
Дослухаючись до часопростору –
Отого, між галактиками,
І бавлячись у гру вовків-диваків
Зі старою королевою круків.
І що окрім цього?
У цій ароматній пітьмі,
Що гусне від вчора,
Що ковтає звуки мов чапля,
Якій смакують зелені кваки
Очеретів відлюдника Ніби,
Яка роздзьобує кварки,
Зловлені тут – в каламуті ріки,
Що тече.
Примітки:
Тут читачі запитують: "Чому капітан кульгавий?" Так ось чому. Ім'я капітана цього було Бенджамін Сміт. Службу на флоті він розпочав юнгою і дослужився до капітана під проводом адмірала Нельсона. Під Трафальгаром був поранений французьким гарматним ядром, тому і став кульгавим. Майстер Говард Смок змайстрував йому костур зі старого шотландського дубу, якому колись друїди вершили треби. Хотіли капітана Сміта списати на берег, але він ще поплавав на торгівельних, в тому числі побував на островах Туамоту.
