Три дні і двадцять дві години
Чвалав Гаврило до хатини
Та, зголоднівши по дорозі,
В Обухові присів в знемозі
Зжував без солі всю цибулю,
Що в торбу він собі пожбурив
Як органічний перекус,
Із горя крутить сивий вус,
Хустинкою втирає сльози
Розлуки, бо на чвертьдорозі
Спіткав Гаврила сум гіркий
За бургерочком, за парким.
Як мав би чим журбу запити,
Гаврило міг би й потерпіти,
Та не знайшлося під рукою
З Макдональдсу ані напою.
Ні фанти з колою, ні пепсі,
Ані комбучі, ані швепсу,
Сушняк такий, що дав би в дуба
За живчик, щоб змочити губи.
Та є в Обухові левада,
В ній туристичная принада,
Не океан і не калюжа,
А озєро карасіве дуже.
В народі кличуть "Фейхоа",
Живе та назва не дарма.
Зелена в озері водиця,
Тож зміг митець її напиться.
Не смак вподобавши, а колір,
Добряче він заклав за комір.
І ось додому вже доплентав.
Стрічає мама на порозі
В одній руці трима кров'янку,
У другій ковбик із паштетом.
Заплакав знову наш Гаврило
І Барсіка прогнав з-під шафи,
Бо сам сидіти там до скону
Голодного схотів митець.
І вже минуло три хвилини,
І смерть підкралась до Гаврила
Та в мить останню він допетрав,
Що має в Києві друзяку.
Схопивсь на ноги наш Гаврило
І тім'ям вибив денце шафи,
І до райцентру почалапав
В осінню пору без шкарпеток.
В райцентрі ж бо бібліотека,
Без вікон, хоч іще добротна,
Її при царському режимі
Звели японські полонені.
Та не збирався наш Гаврило
Читати книжку чи газету,
Читання взагалі не справа
Для злотовустого поета.
Він копняком завів динамо
Безпровідного телеграфа,
Того, що слухали японці
По ньому Оду Набунагу.
І в перфокарті набивати
Почав Гаврило дироколом
Листа столичному друзяці,
Із красномовством жур схрестивши.
Гаврило пише: «Небораче,
Рятуй, бо сил нема терпіти
Страждання розуму та шлунку
І серця вкраденого розпач.
Побачив був я у рекламі
Красуню пишну й соковиту,
Спокусливу таку, що в Київ
До неї, милої, я рушив.
Оглядини пройшли чудово,
Без сюсє-пусь ми цілувались,
І, ласий кусень цей урвавши,
Ковтнув я майже язика.
Коли ж отримав я рахунок,
Умить мені розбилось серце.
За ті оглядини недовгі
Зістригли з мене сто купонів.
Не по кишені нам, поетам,
Красунь заморських цілувати
І жаба з'їла мою гордість
Тоді в нерівній боротьбі.
Назад додому я поплентав,
Хоч мрію заховав у грудях:
За раз продавши всі шедеври,
Звести для милої хороми.
Та поки йшов, крутило душу,
Бо булочку її згадав я,
Як слід просмажену котлетку,
Де спочиває огірок.
Так слина хлинула із рота,
Що від зневоднення сконав би,
Якби під боком не знайшлося
Не озеро, а "Фейхоа".
О, як ще довго я не зможу
Змішати кепчук з майонезом,
Якщо мене не порятує
Мій друг і відданий фанат.
Пришли красуню цю до мене
Хоча б в одному екземплярі.
Тобі ім'я її відоме,
Його ти чув по всіх усюдах:
Бургера, бургочка, бургуся
Гам-гамка, гамбик, гамбулетка,
Чарівна з м'ясом пиріжуля,
А по-німецьки — просто бургер.
Спіши мій вірний купідоне,
Надію маю лиш на тебе,
За справу цю тебе навіки
У золоті снігів звеличу».
Так написав в листі Гаврило
І в телеграф його заправив
І лист понісся крізь супутник
На потаємний Ай-Сі-К'ю.
Минає ніч, минає днина,
А разом десь за півгодини.
Вилазить лист із телеграфу,
Його Гаврило враз читає:
«Привіт тобі, мій друже любий,
Забув ти щось усі манери,
Не привітавсь, не підписався,
Чи слина вже пішла у мізки?
Молю, сердешний, схаменися!
Борщем тебе я заклинаю
Покинь у мріях цілувати
Німецьку хвойду дяді Сема.
Усі її принади штучні:
У булочку підклали гуму
Котлету хтозна скільки смажать,
І огірок на ній вже сьомий.
Та ж мати в тебе так готують,
Що з'їв би разом я зі столом
Паштет, кров'янку, сальцісони
І найсвіжіші, натуральні,
Солодші за кохання перше,
Божественні її котлети!
Я злий на тебе, небораче,
Подвійним гнівом кулінара,
Бо смів ти, вишкварок нещасний,
Й про друга ліпшого забути
І, в Київ стиха завітавши,
До мене не зайти на борщ.
Тож з хамкою я не зведу вас,
Вона згубила стільки хлопців,
Що, вір, тобі дістати краще
Від неї дулю з гарбуза.
Та, щоб не скис ти остаточно,
У дар тобі я надсилаю
Сулію сповнену по вінця
Борщем із тисячі реберець.
За сим люблю тебе, як сало,
Не кушай каку, пий какао,
Твій неповторний, вірний К.».
(Це вголос прочитав Гаврило)
І знову плач, і знову сльози,
Та горем ділу не зарадиш.
Свіженьку треба перфокарту
Зі стосу знов-таки узяти
І дірки у місцях потрібних
Набить тремтячою рукою.
І знову пише наш Гаврило
Листа столичному друзяці.
«Пробач мені, мій рідний Касю,
Не слина вже, а сік шлунковий
Гутарить в мене поміж скроней.
Всіляко я тебе вітаю,
Та й враз прошу, на Бога зглянься!
Я не схибнувся, я при смерті
Від голоду, як від кохання,
А борщ мені слабка розрада.
Твій борщ мені, ти не подумай,
Безцінний, як нектар вершковий,
Що ним із циці Амалфеї
На ноги став Зевс Пантократор.
Та плине час, і ми вже маєм
Від циці першої відлипнуть
Та в світ пірнути з головою,
Щоб щастя по вусам стікало.
Тож хочу сам, тож хочу вдоста
Красунь заморських всі принади
Пізнать не тільки на картинці,
А ще й пощупать язиком.
Прошу, не згадуй більш кров'янку,
Забудь пузаті сальцісони,
Окупували ті паштети
Мені по горло печінки.
Ще й вибір в нашому сільмазі
Ну геть ми маємо нікчемний:
Ковбас і шинок взятих разом
Всього лише сто п'ять сортів.
І двісті два всього десертів:
Рулетів, мандриків, горішків.
А риби навіть вдвічі менше:
Линів, плотвичок, щупаків.
Та рибу я б ще зміг пробачить,
Копчену, в'ялену, сушену,
Якби її хоча б з Молдови
У наші дебрі завезли.
А так усе у нас льокальне,
Пропахчене землею й небом,
Рятують тільки Божі роси
З заводу щастя "Оболонь".
Вони — рушій моєї праці,
Та скільки б я їх не поглинув,
Росою добре поросити,
А ситий росами не будеш.
Тож не знайду ніяк рятунку
Я від котлетної рутини
І прагну відпочить душею
У харчопромному раю.
Якщо вже з бургером не доля
Мені у пристрасті схлеснутись,
Дозволь мені хоч перед смертю
Вкусить останнюю вечерю.
У тебе, друже, замовляю
Три пачки чипсів зі смаками
Цирозу, виразки, гастриту,
І незабутньо довгий снікерс,
Щоб міг останню мить тягнути.
А також колу дієтичну,
Не хочу бо по смерті гладшать,
І карамельок сім на здачу
Таких, щоб губи фарбували
Й гадюками шипіли в шлунку.
А як дозволить твоя ласка
Дістань, будь ласочка, зі схрону
Стакан вінтажної блю-вотер
Іонізований ред-булом,
Мені запар в нім кучеряву
Мівіну, щоб була аль-денте.
За це тебе, мій вірний Касю,
Не раз згадаю в заповіті.
Коли ж згуститься день печальний,
Ти в гріб мені обов'язково
До серця поклади поближче
Коктейльну трубочку Макдональдс.
Най будеш, друже, ти здоровий,
І борщ твій теж хай не вкисає.
Писав тобі поет-ху_дожник,
Нещасний і палкий коханець,
Як світ, жорстокої буржуйки,
Твій сіромашний кент Гаврило»
А далі ще була приписка:
«У грудях серце завмирає,
На похорон приходь о першій».
І тільки-но листа заправив
До телеграфу наш Гаврило,
Як відповідь уже готова
Йому злетіла на стола.
Твердим там почерком набито
Було на жовтій перфокарті
Одне коротке слово:
«Їду».
