не писати і не пісяти не можна,
зна про це людина майже кожна,
ну а хто про це іще не знає-
той не пише, хоч завдатки має
от, скажімо, взяти хоч Гаврила,
ще з дитинства йому мама говорила,
що прозаїк з нього вийде геть ніякий,
ну який прозаїк з нього?-так, писака...
і поет із нього теж ніякий буде,
не Юхниця він, і навіть не Неруда,
хисту вистачить лиш на якісь частушки,
та і ті - лише після чекушки
та Гаврило не здавався, був упертим,
він поклявся стать поетом - або вмерти!
він купив кіло паперу й літр чорнила,
він таке напише! Взнають всі Гаврила!
цілий рік він не виходив з кабінету,
мама їсти приносила й сигарети,
та нічого написать в нього не вийшло,
чортівня якась, туди його у дишло!
от неначе сили злі наворожили!
лиш намарно нанівець звів все чорнило,
і пішов увесь папір в макулатуру,
не вдалось зробити внесок у культуру!
а зима надворі снігу настелила,
вже у хаті залишатися несила!
вийшов наш Гаврило погуляти,
недалеко, так... навколо хати
він гуля, а з неба сніг паде лапатий,
та й схотілося Гаврилові посцяти,
ну, не бігти ж задля цього в хату, значить,
темно вже, ніхто і не побачить!
отож-бо, став Гаврило біля тину,
розстібнув штани і вийняв пісюрину,
і по білому, як молоко неначе,
полилось по снігу щось жовтогаряче!
а уранці люди бігли на роботу,
ну та й бачать: щось написано під плотом,
зупинялися й здивовано читали,
що там класики сучасні написали
золотими буквами писалось,
що нам жити небагато вже осталось,
що мала рацію в усьому Тунбергрета,
і пітьма поглине скоро всю планету
не писати і не пісяти не можна,
зна про це людина майже кожна,
та виходить актуально і прекрасно,
якщо пісяти й писати одночасно!
