І, слово святе так прорізують простір -
й дзвенить на вітрі пожовклий листок...
Отримую я свій, непізнаний досвід
і в забуття, робилю знову свій крок...
Це Місто завмерло, в своїй позолоті,
в чорноті асфальтів, і в темряві площ.
Загрузло в бидляцкім й люмпенськім болоті,
і вкотре рятує його дивний дощ...
І вкотре рятує його тихе серце
у котрім свобода і радість живе...
У котрім любов свою пісню заверше
і людство відтворить в собі і назве...
Валерій Цимбалюк, м. Ковель, 3 листопада 2024 року
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design