тобі складаю Кіро цей реєстр
життя земного в натовпі людському
в якім замішано істоти й тіні з'яв
небесних голоси й важкі ікони
що кругло котять вулицею де
іду я повз чужі та власні храми
тобі ця Кіро сповідь з глибини
свавільного але не злого серця
як застеляють очі навісні
мені роки минулим спопелілі
тобі рядки ці повні голосів
і янголів оскаржених у бога
я йду життям несвітської тривоги
і не тримає нас тяжка земля
натомість витліває на хмарини
міцне каміння та стоять міста
прозорі наче синій понеділок
опісля днів напоєних вином
я винен винен винен перед тебе
але прости бо я тебе люблю
уста гаряче до зірок звертаю
і гладить сонце нас по голові
немов дітей дрібних і неслухняних
але таких закоханих в любов
у хворім серці мила гетьманівно
дай жити вічно іншого життя
мені та долі в світі не потрібно
коли я прИйду - двері відчини
й зустрінь мене з високого порогу
разом із кішкою що в'ється коло ніг
тоді простить напевне мене біг
що я його для тебе покидаю
і граю з пеклом краплений картяр
і сподіваюсь виграти свободу
земля бо стогне у полоні зір
що в білім небі чорновито сяють
бо зодіяк звивається змією
і колесо фортуняче скрипить
тебе поклав я кіро на долоню
немов перлину, чисте немовля
і ти лежиш і дихаєш повільно
крізь сон поворухнутись я боюсь -
боюсь і падає на мене тінь несвітська
