Іду крізь дощ, у владний й щирий спокій,
й повітря ледь, пульсує й зве у міт,
на серці сум, і тихий й щирий докір,
як себе я пізнав о, півдні своїх літ!?.
Як добре те, що так ніхто не бачить
мене в негодах і, не візьме у пітьму...
І голову, я не хилю, і не прошу пробачень,
і себе роздумом, осіннім все ж дійму... -
