І, відбивається день
в озерцях очей
цієі ж сілезьськоі осені;
падає лист,
і, схлипує мжичка
і б'ється той вітер об мури.
Місто затягнуте в муці безсилій і тихій.
Шпилі Соборів
завмерли в сновиднім чеканні.
І легкі тумани лижуть каміння і, брук...
пора розставання
із вспомином літа настала...
А плити могильні ховають
ті стерті всі дати й імення;
і дзвони на ратущі
б'ють так привожно
опівдні на площі... -
Осінь Світу вдаряється
в Двері Сприймання
і, тихне на миті...
Єднання із Містом
в просвітлені лучить
мандрівця навіки... -
