Десь в паралельних світах є те щире кохання,
Ніжне й тендітне як келих з богемського скла.
В нашому світі воно повне болю й поранень,
Хтивість , залежність у ньому навік проросла..
Двоє у масках танцюють міжгендерне танго.
Грають лиш ролі, актори в кривих дзеркалах.
Де для коханих жахливо завищена планка:
Лиш «журавель», а не млява "синиця" в руках.
Мабуть, така нам встановлена кимось програма.
Навіть любов обертаємо ми на торги.
І моніторим недоліки до міліграма.
І підраховуєм нашим коханим «борги».
Як же зцілити нам цей нарцисізм невгасимий?
Як припинити вбивати у серці любов?
Як вберегти цей дарунок від Бога незримий,
Щоб на руїнах кохання не скиглити знов?
Десь в паралельних світах є те щире кохання,
Вірне та творче, де душі співають разом…
В нашому ж світі надія у мене остання:
Зміниться щось і від серця завіє теплом.
