Тут димно, темно, ромно. На дні, де ти часто зависаєш.
Натягнуті мої нитки-нерви і струни твоєї електро-гітари, що тонко затягує блюз.
Розширююсь, звільняю підсвідоме. розслабляюсь і повільно стелюсь на дно. ВІдмикаю перший поверх-свідомість і м'ягко призимляюсь.
Воно маленьке, безкрає. Його не видно, та відчутно всюди. Побачивши своє підсвідоме - дізнаюсь все.
З відси нижче не впаду, але краще і не відштовхнусь. Далі вглиб нікуди, лише наскрізь - до серця, до сонця.
Тут закінчення всіх головних центрів і початок нових. Імпульс всіх процесів. Тут стається перша і остання іскра.
Хтось ніколи не спускається в своє підвальне приміщення, а ти береш найжирніші акорди. Можливо, не кожен їх почує, та кожен відчує.
Тут все обставлене в твоєму стилі: ретро-блюз, пристрасть, відчайдушність, є легка плинність та трохи п'яності, пряності.
В твоїх струнах, наче в моєму волоссі, зашиті наші ДНК.
Безкордонів, без сорому, вільний, глибокий.
Палке та стримане твоє серце, пекельна як лава кров. Вона настільки палюча, що стине в жилах. Від того, на тобі і попел.
Коли занесло десь за риф, коли частково відкинуло хвилею, коли зайшла за якийсь рубіж зі знаком "не". В якийсь момент дозволила собі. Ти не виправляєш і не повчаєш. Уважно, з розумінням слухаєш. Мої історії впадають в тебе палючим алкоголем, гірким тютюном.
Вони наповнюють, дурманять і змивають межі дійсного. Ти приймаєш цю ще одну сповідь, історію і кладеш її на рифи.
Той, від кого можна не приховувати. Той, хто грає на всіх акордах і знає всі тони душі. Обіймами пом'якшуєш людський сором.
А коли ти смієшся, - я бачу діамант серед скель. Глибоко в їхній середині, променіє світло.
Твоя посмішка пом'якшує всі могутні, гострі, найміцніші грані і вони, під цим світлом, стають невагомими.
