І тиша соборів, - мироточить в світ ангельським миртом;
страждання органів - підносить у небо незмінне і вічне.
Десь залишається простір земний і камінний.
І образ той чуда приходить предивний і чистий...
Склепіння соборів, і цегла просякнуті духом...
Із вікон вітражних відбиті світи потойбіччя...
Ось Роланд сурмить і кров його ллється невпинно
ось ангел стоїть і зове його тихо й призивно...
У скелях півтемряві сховані тиша і порох...
В глибоких пивницях шляхетні маркграфи-сеньйори.
Їх руки стискають мечі, і щити і хоругви...
а впалі зіниці в'їдливо все, дивляться в душу... -
І, річки підземні дзвенять жартівливо струмками,
і старі руїни з глибин їх непізнаних зирять.
Незнані чудовиська бавляться в мутних безкидах,
а очі провидця це бачать і, чують причинно... -
