https://www.youtube.com/watch?v=LXiBIMQcI70
Джерело: Буття 32 (Пантелеймон Куліш)
24. Остався ж Яков один, і боровсь із ним хтось, аж покіль обутьріло;
25. Вбачаючи ж, що не подужа його, ударив його по стегну, по суставу, і потерпів у Якова стегенний сустав, як боровсь із ним.
26. І каже той: Пусти мене; бо вже день зоріє. Яков же каже: Не пущу; мусиш благословити мене.
27. Рече ж йому: Як на імя тебе? Він же каже: Яков.
28. І рече йому: Від тепер буде тобі імя не Яков, а Ізраїль; ти бо з Богом боровсь і над людьми брати меш гору.
Текст:
Чому, я не знаю, здалося:
життю недалеко вже край.
Блукав я в безмежній тривозі
і вийшов до річки Дунай.
І в сутінках тихих вечірніх
зустрівся мені чоловік
високім на пагорбі чільнім
і мене скалічив навік.
Він вийшов і став коло броду й
дорогу мені заступив
на берег, де мого народу
розвихрений вогник горів.
І билися ми на порозі
всю ніч у Дунаю ріки.
і смерть недалеко, здалося,
від злодія злої руки.
Важкого його, наче камінь,
я високо в небо підняв
і кинув на землю, і яму
пробила горбата спина.
А він доторкнувся підступно,
зламавши мене у стегні,
як вигасли зоряні крупи
і сонце збудили на дні.
І був я готовий померти
й хвилини лічити почав,
а він возлетів понад твердю
і горб його крилами став.
І був я готовий пірнати
у пекла палаючий став,
а він обійняв мене братськи й
мене богоборцем назвав.
