Тобі відомо що уявляє з себе кремезна Вічність ?
Почуття ненависті з тобою навіть незнайоме.
Коли дійсно ненависть восторжествує,
З кам´яної плити, мовчазної, велетенської піраміди,
Вирветься слово: “Анубіс”. Пронизливий дух. Відкрите коло.
І білі бинти зігрівають тіло.
А серед живих ще довліє надія — душа їх спіткає поріг, глубину.
Анубіс, ти — нариси скроні.
Загробний світ — це правильно чи неправильно ?
Подивись на себе, Анубіс... Чим ти змушен орудувати ?
Ти даєш фактуру небіжчикам, ти опікуєшся мерцями.
Озирнися на себе поглядом сторонніх.
Хто хоче щоб ти повернув свою голову ?
Вугільну адову голову з червоними очима,
Голову Шакала. Єгипетського злодія...
“Хочеш на рівність питати Анубіса ? Мовчи !
Не будеш проповідувати ані слова.
Не піднімай пил ані в Храмі, ані на майданах вулиць.
Всьому є ім´я. Воно прибито бивнями.
Зветься (не здужиш) — “невдячність”.
Вміє люд шанувати силу, ситість та звірство.
Вони мене, Анубіса, вшанують, немов себе саме.
Дякувати, тварі, не вміють. “
У смерті нема виховання !
І жертву свою вона обирає за спосібом життя !
Везе ж їй ! Завидна легкість.
Але ж кажуть, що у Смерті відсутній мозок,
Є тільки порядок кісток. Єгипет вб´є одержимість.
В майбутньому хто ти ? Скажи, що ти бачиш ?
Ти правиш собі таємниче пророцтво ?
“Я прийшлий з тисячі років. Знову відтворений.
Залишенний царювати. Потрібний.
Не відає місто, не чує, не бачить, і Смерть — поза підозрою.
В кожного своя роль в цьому Всесвіті. Проводи часу.
В змозі хто-небудь повернути своє вчора ?
Для Єгипту це було безнадійно ! Неможливо. Годі !
Завжди в законі неодмінний ритуал. Правила століть.
Раб хоче виглядати господарем. Облачення в схенті.”
Бордовий сон ! Він піднімається вгору,
Тягнеться, немов дитина.
Ні, це Сонце, котрому ніхто не заважає
Взялось волочити сни єгипетські
В небо. Де щойно були хижі зорі.
Промінь впадає, ходить повітрям по дворикам...
Ранок здійснився. Я бачу Алею баранів.
