Моя журба, немов співуча сойка,
Яка вночі кружляє за вікном.
Однак пташина пісня лине зойком,
І поки інші сплять солодким сном,
Я чую крик, і скільки в ньому болю,
І скільки в ньому згублених надій.
Лети ж сюди, моя співоча доле,
Розправ же крила виболілих мрій!
Одну печаль судилось нам ділити
Й одне зерно пшениці їсти вдвох.
Якщо судилось разом нам прожити,
То значить, сойко, визначив так Бог.
Тому нехай лунає пісня любо,
І поки місто спить дрімучим сном,
Лети сюди, моя співоча журбо,
Мені вночі самотньо за вікном.
