А може, десять слів тих забринить,
й душа озветься дзенським тим прозрінням?..
І серце в мені гостро заболить
і вірш так дзвоном зазвучить й велінням...
І муки враз завиють як святі...
й солодкі і завжди і смертні і безсмертні...
І ті сновиддя прийдуть всі оті -
в містерії і чисті всі і певні...
І світ засяє й світлом й все зальє -
ту душу так по вінця і нестримно...
бо джерело, в мить вічне те заб'є
водою й рік, й казок, так тихо і призивно!
Ти ж ступиш у потічок лиш на мить
і дивно так вода життям засяє...
А серце тугою і щастьям зболить
і Бога у собі вона в життям звітає...
