Священі перекази, осені древньої;
де прадідівські дуби своє листя дають
і жолуді лісу, над тихим струмком.
А вітер колише траву
і робить ледь видну стежку у небо.
І синя блакить здається дзвенить...
і заколисує білі хмаринки.
І привиди старих доріг спочивають у тіні
гущавин
й бурмочать водою темніючих багнищ...
Час тихо йде в них легким ряботиням і
впавшим гіллям із дзвінкою мошвою...
А двоє прибульців турбують них рухом.
І привиди чавкають їхні сліди і
радітимуть німотно від щастя
людському... -
