Я розгорнув сторінки, дивної книги
живої і жовтої у листках, що пахнуть
лісом
грибами і сосновою підстилкою.
Інший світ дивиться на мене крізь її
малюнки і химерні руни,
що переплітають та розплітаються від
речення до речення і ведуть за собою
стежкою...
Ось і село, і вигін і, зелений паркан дерев
в якому потопає дорога, що йде до
майдану.
А далі хрест із стрічками і квадратовим
парканом і тиша, що стрімко дзвенить у
вухах та й поволі стихає приглушеним
дзвоном...
Якось моторошно і тихо мені зараз і
навіть і якось тривожно...
Тривожно у цих вечірніх сутінках, що
падають мені на обличчя і звільняють
мене від цупких обіймів книги і й
повертають в ту іншу реальність, із
котрої я вийшов так і не зачинивши
палітурки дивної книги!?
