Судно тоне в порту Картахени
на борту самоцвіти і злота,
міт судна, так тривожить всі сцени...
і людей, піднімає з болота...
...із болота, тих снів, що пірнули у дійсність
і в очах, них відбились бажанням...
І тривожить й п'янить їхню звичність
і наповнює тихим стражданням...
А в глибинах, лежать самоцвіти
і ледь чутно так плачуть тінями...
Мутні води там миють ті квіти,
що з роками їх вкриють корали.
А у небі хмаринки і вітри
і вітрильник у шлях заблудився...
Щастя лине із кожноі клітки...
і дай Боже, щоб компас, не збився.
