Війна, вривається в сприйняття
безногими інвалідами й звуками сирен,
ходою власних думок й спочинком після
безсоння.
Але діти ще граються на майданчиках,
дорослі зависають в телефонах чи ж їдять
морозиво,
шум життя повільний і неговіркий.
А ця дорога, що веде мене до себе
чомусь зараз довша як ніколи:
я йду по ній, і не відчуваю відстані;
я провалююсь у сни... але не сплю у них.
Моя присутність цілковита, у цих двох світах,
які я колись створив
для себе...
