Гортаю Сторінки Пам'яті,
й палю папери і листя,
й зазираю в очі кішок,
але бачу самого себе... -
А цей Жовтень смішний, бо вітром грає
довкола...
і Це Небо, нависає так над Містом
Синьою Стіною і щось мовить до мене...
Але ті, пересохлі губи молитв так багнуть
струмків квітня і прохолоди серпня.
Спраглі руки багнуть зброі Війни і каски
Миру.
Але ж Грати моєі мови ржавіють і
перетворюються на порох на вітрі
минулого прийдешнього...
А за цією стіною слів і уяви - невидимий
Дух
що деригує усім, що ми називаємо Життям і
Смертю.
Так, звісно і досить помилково
ми називаєм себе людьми, бо колись
давно заблукали,
у власних снах наших бажань,
забувши, що ми боги... -
