Ці Білі сни не можуть здивувати
і ранок просядає у пітьму,
як важко себе, у собі пізнати
та й непіддатись дармовому злу?..
Світ котиться в провалля ешелоном
без машиніста, й цілі, і, всіх гальм... -
для мене переставши бути домом
і його так, мені уже не жаль.
Мені не жаль, прожитих довгих років,
боїв, страждань і втрачених доріг...
Тих тихих, і стривожених в ніч кроків,
щоб повернутись на батьківський то й поріг... -
На то й поріг, де мандри починались
і та дорога, і шаленство, й сум...
Де те бажання, з тілом об'єднались
та й дали це життя та й лихість дум!
Я загубився, в розпачі своєму
хоч зрозумів, хто ж я насправді є...
Такі як я, до дому ще бредемо
допоки з нас, спасіння, в світ іде...
