Пальцями-губами шепочу до тебе твої
молитви Боже на Рудракшах-
намистинах...
Співаю в слух твої імена і псевда з ранку
до вечера творячи і страждаючи...
Відчуваю тебе в середині і назовні і не
можу осягнути.
Молитвені мантри тануть на моїх вустах
медом і маслом вершковим...
Хто ти?.. стукаю я у двері, і сам їх
відчіняю.
Який ти?.. дивлюсь я у дзеркало і бачу
самого себе.
Я чую тебе. Прислухаючись до світу і
подиху власноі Душі і твого Духу.
Ти ж завмираєш в мені і стаєш Казкою
на ніч.
О, Боже! У тебе безлічь облич і тіл.
У тебе безліч подоб і жадань, щоб мене
повернути До Дому.
Але я все пручаюсь і все йду сновидою
Сліпим Шляхом.
Зупини мене! Направ мене до себе.
Молитвенно прохаю тебе як самого себе
і розумію, що ти в мені як і я в тобі.
І все, що я маю належить тобі.
І ця молитва тако ж ти, через це і
молюсь я до тебе, і слухаю час від
часу тебе, в подорожі свого власного, і, незграбного шаленства.
