літо вже зайшло
небо
натерте кольоровою крейдою
заливає ніч
ну як ти
після
так дійсно треба
розкручую гайки болю
збільшити дистанцію
і не цілувати більше твоїх ключиць
не спати в метро
не плакати під душем
рани видалено до наступної слушної нагоди
хтось хотів побути сам
знову сильніша тихо
все
батарейки крику сіли
тепер колисати власні коліна
співати пошепки
не живу тут більше
ти поховав мене
у склепі архіву
відпустив мій пліт у води минулого
і розвіяв слова за вітром
ключ на місці
не повернусь
обрій натягнувся і луснув
скрутившися в одну пульсуючу точку болю
між скронями
ну зроби ж що-небудь
ні
сама
як завжди
я гуляю під дощем
топчу вогонь
снідаю опівночі
блукаю лабіринтами листів
ще недовго
вже достатньо далеко і холодно
вже достатньо закінчено і весело
до чого готуєте ви мене боги
повзу за лінію
сплачую рахунки
намацую спосіб
все одно відкреслю
у пошуках кінця
намотую ще одне коло
коли пораховано вікна
задмухнуто зорі
і випрано білизну
коли обійми вистигли
а поцілунки застигли
коли настало все
і по всьому
значить пора мовчати
проміняти
всю красу світу
на одне велике ніщо
може лише справжній митець
там
за оксамитовими линвами
завтра
тут
із старих портретів
я
майбутні коханки
колишні коханки
майбутні колишні коханки
ти малюєш їх
ти малюєш їм
замальовуючи
те що було раніше
наші кола
вже не перетнути
та ми вдвох
знаємо одне маленьке чому
дати все
і себе на додачу
за обіцянку
зрадити
і пам’ятати вічно
а тоді примушувати себе прощатися
танути
і вивітрюватися
я була тут
потри свою сітківку ретельніше
і моє зображення проступить
я була тут
[спочатку дощ
потім гроза
потім ми чистили зуби і вимикали світло
потім спогади
потім нема спогадів]
осінь
підземний вітер кружляє мертве листя
зорі фар знову розпливаються
сама рву все
це літо закінчується
а осінь вічна
