Ми занурюємось, в простір несправжжя
і стаємо самі на Землі
ця дорога, і довга, і давня,
і вітер, сичить в голові!
І ледь ступлені, кроки в відомість,
і несправжність уявних світів.
Полоняє, наївну свідомість,
що ж веде до майбутніх страхів.
Що веде, до розрух і знекровлень...
до Руїн, що створили самі
до страждань, і дурних задоволень,
що пізнати, можем одні...
Так розрізуєм фата моргану
і не бачимо себе у ній,
і самі, творим ту рану...
що дає насолоду і гній.
Як згубитись, у власній нірвані!?
Відійти, від Центральних доріг?.
Себе, порятуємо ж самі.
І верномось, на Божий Поріг.
