Розширені очі у відьми
і погляд веселий наскізь,
щаслива і радісна ніби;
(обличчя - це юності бриз...)
Здається - торнувся і згинув.
Застряв у глибинах її.
Та час, то й так мудрий все плинув
і суті пізнав я свої...
І втратив її - цю хворобу,
свою моровицю чужу,
і вкотре пустився я дому
і вкотре її ледь суджу... -
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design