Буває так, що люди помирають,
Не всі, звичайно,
А лиш ті, що не безсмертні.
І то іще нічого, як небіжчик
Помер від старості в будинку престарілих,
Чи після довгої хвороби, ще й важкої,
Ускладненої різними речами,
Виснажливої, що вбива повільно
І доставляє мало радості всім рідним.
Але буває й так, що ще учора
Небіжчик був живішим за живого,
Розповідав пікантні анекдоти,
І не лише пікантні - а й цинічні.
Сміявся з Путіна і глузував з Макрона,
І Байдена звав "дідом самоходним",
А що казав він про Анжелу Меркель-
Того вам, друзі, краще і не знати.
І от, кумпанію повеселивши,
Пішов він спати, добре попоївши
І випивши вина "Шато" якогось,
А може й не шато, а ізабели,
Котру готують десь на Закарпатті.
А вранці жінка -глип!- аж він не диха,
Лежить ото, весь синій і холодний,
І,як казав на Патріарших Воланд,-
Біда у тім, що смерть бува внізапна.
Ще вчора був - а нині вже по ньому,
Ще вчора дихав - а тепер не дише,
Учора в кума в борг узяв сто баксів,
А хто ж тепер ті доляри поверне?
Ще може десь лежать вони в кишені,
Ще не обміняні, ще можна їх забрати,
Але говорять, що таке робити
Не можна, бо це буде гріх великий.
Буває так, що люди помирають,
Тому шануйте цих людей живими,
А хто ж їх має, власне, шанувати,
Як не усі ті люди, що навколо?
Тому цінуйте гарного поета,
Але й негарного цінуйте також,
Цінуйте також тих, що пишуть прозу,
Так само й тих, котрі не пишуть зовсім.
Отож,як будеш шанувати всіх навколо-
То й всі й тебе захочуть шанувати,
Хоча, сказать по правді, це неточно,
Бо бидла теж між ними вистачає.
Тому оцим не надто переймайся,
Живи, як жив, і не вмирай завчасно.
А якщо хтось тебе дістав конкретно-
То посилай його подалі, на.....
