Чорний Човен розсікає води сріблясті;
у глибінь озера падають зорі
і вдаряння весла так повільні і тихі.
Усе медитує у власній втаємлевій вроді
і сховано й пристрастно дихає так
весело і натужно
у тиші дзвінкій і таємній.
Схопи, мою руку швидко поглядом
власним кохана!
Глибоким й божественним в гучнім
мовчанні-розмові.
Скажи, мені Казку власного Шляху і
дому
того, памятаєш на схилі?
А Озеро зве в таємничість глибин і
бескидів
і чорні соми там ковтають затоплені зорі,
щоб так заснути із ними на віки у
глибинах безмірних.
