*
Ти вже спиш
В кімнату ллється світло
крізь вікно -
це місяць мов папір,
що до скла приклеїла дитина,
граючись одна
в пустій оселі...
*
Враз здається, що твоє обличчя -
висічене з мармуру;
й рука
впала так невимушено легко
коло мого лівого плеча.
*
І маленькі груди
(ніжні, юні)
пестить сяйво місячне...
*
На тебе
безсоромно дивиться кімната
сімома віконними очима
*
Й трохи дивно,
що на чистій стелі
жодної не бачу тіні
Правда
відчуваю - це лише примара.
Й посміхаюся своїй безглуздій думці.
*
Помічаю -
двері (що як я:
ще не сплять, а дивляться навколо,
щось відшукуючи)
трохи відчинулись
наче намагаючись сказати
щось жахливе.
моторошне. дике.
*
Але звуки більше не лякають.
Не чіпають.
Купами повз мене
пролітають і не застрягають
в голові,
що хоче лиш одного -
заспокоїтися,
вимкнути реальність,
і загинути
від ікол сей ночі
*
Ти вже спиш...
а я шукаю тіні,
що весь час ховаються від мене.
Й розглядаю
крізь прозору шкіру
скла -
пекельне чорне небо,
у якому зникла безнадійно
здатність відчувати і чекати
новий день.
